План-конспект лекцій з курсу психофізіології. Для студентів факультету психології (1-2 курс)

Обговорення – стаття Джо Цинь щодо відкриття ієрархічного коду пам’яті. 

У поведінці людини важливу роль грає її спонукальний бік, який за допомогою потреб і мотивації активізує та енергетизує поведінку, призводить до його цілеспрямованості.  Відображенням успішності цієї активності є емоції, які тим самим тісно пов’язані з потребами і мотивами. Цьому у психофізіології часто говорять про мотиваційно-емоційну систему мозку та психіки. 

Обговорення різних значень терміну «мотивація» у психології та психофізіології.

Послідовні фази розвитку мотивації:

1) виявлення потреби, формування мотиваційного стану і виникнення спонуки до дії;

2) запуск та реалізація поведінки із задоволення потреб, яка включає пошук цілей, взаємодію з ціллю і отримання інформації про задоволення потреб.

Психофізіологічні процеси, якими завжди супроводжується мотивація:підвищення тонусу симпатичної/парасимпатичної НС, активація аферентних систем, зростання пошукової активності, зміни в ЕЕГ, актуалізація пам’яті, активація/дезактивація моторної системи, виникнення суб’єктивних переживань.

Розкриття всіх цих психофізіологічних процесів – коли активується симпатична, а коли – парасимпатична система, коли дезактивується моторика, чому саме ці процеси утягуються у мотиваційний процес, що відбувається з ЕЕГ тощо. Приклади.

Яку емоційну забарвленість здебільшого мають мотиваційні стани, які стани мають позитивну, які – негативну забарвленість.

Мотиваційний стан гарно описується законом домінанти А.А. Ухтомського, 1925. Пояснення відношення закону домінанти до розуміння мотиваційних станів.

Структури мозку, що задіяні у мотиваційних станах: гіпоталамус, ретикулярна формація, ядра довгастого мозку, гіпокамп, мигдалини, кора. В залежності від специфіки того мотиваційного стану, який розвивається, порядок і види задіяних структур будуть різні.

Приклад зі страхом. Центральною ланкою мотиваційної системи є гіпоталамус, який запускає нервово-гуморальну модуляцію організму. Два шляхи реакції на страх – швидкий і короткий, та довгий, але більш коректний (обговорюється слайд).

Крім мотиваційно-емоційного стану страху, що пов'язаний з системою боротьби та втечі, Дж. Грей виділив ще дві основні функціональні системи: поведінкового гальмування та поведінки, яка наближує (приваблює) – див. табл.

Мотиваційні системи, які визначають тип поведінки	Емоції	Структури мозку	Біологічно активні речовини
Система поведінкового гальмування	Тривожність, депресія	Септум (перегородка), парагіпокампова звивина, субікулярна ділянка(підвалинагіппокампу), гіпокамп	Кортизол, АКТГ (адренокортикотропний гормон), ендорфіни
Система боротьби-втечі	Лють, гнів, страх	Мигдалина, медіальний гіпоталамус, базальніганглії	Адреналін, норадреналін, тестостерон
Система поведінки, що наближує	Безтурботність, інтерес, впевненість, радість	Базальніганглії(розташованів товщібілоїречовини), чорна субстанція (середній мозок), ядра таламусу, моторна, сенсорна, префронтальна кора	Дофамін, серотонин, ендорфіни, тестостерон

Організми людини та вищих тварин можуть розрізнятися за домінуванням однієї з трьох вищезгаданих систем: домінування септо-гіпокампальної системи визначає тривожно-депресивний тип особистості; домінування амігдало-гіпоталамічного комплексу призводить до проявлення агресивно-захисного типа особистості; виразність активності системи наближаючої поведінки визначає спокійний щасливо-доброзичливий характер.

Закон оптимуму мотивації, його варіанти

Експерименти з сенсорною деривацією та гіперстимуляцією. Закони Ліндслея, Фрімена та Йеркса-Додсона: эффективность деятельности наиболее высока при средней мотивации.Уточнення Г.Айзенка щодо обумовленості психотипів людей та тварин «екстраверсія-інтроверсія» різним рівнем внутрішньо мозкової стимуляції, яка веде до не достатку або надлишку активації – пояснення, приклади.

Види емоційних явищ

Серед емоційних явищ розрізняють загальний емоційний фон і емоційне реагування. Емоційне реагування включає афекти, відчуття і власно емоції, серед яких називають: гнів, зневагу, відразу, інтерес, радість, здивування, сором, провину, страх, сум, відчай, дістрес та інші. Емоції частіше за все класифікують за знаком (+-) і силою, але є і такі, що погано описуються цими критеріями якості емоцій, зокрема, провина, гордість, здивування, які сильніше прив’язані до відповідних ситуацій їх виникнення.

Емоційні структури мозку об’єднуються назвою «лімбічної системи»

Спочатку про існування особливої констеляції емоціогенних структур мозку припустив у 1937 р. американський невропатолог Дж. Папес,який описав анатомічне коло з гіпокампу, склепіння, мамілярних тіл, переднього ядра таламуса, поясної звивини. Воно отримало назву «кола Папеса» і лягло в основу подальших уявлень. У 1952 р. інший американський дослідник П. Мак-Лін увів термін «лімбічна система» - комплекс функційно пов’язаних фідлгенетично давніх глибинних структур головного мозку, які задіяні в регуляції вегетативно-вісцеральних функцій, виникненні суб’єктивних переживань і поведінкових реакцій організму у відповідь на значущі стимули. Оно получило название «круга Папеса» и легло в основу дальнейших представлений.До лімбічної системи окрім кола Папеса відносять: деякі ядра гіпоталамуса, мигдалини, нюхові цибулини, нюховий пагорок, парогипокампову звивину, септальні ядра, неспецифічні ядра таламусу і ретикулярну формацію (РФ) середнього мозку.

Таким чином, лімбічна система розташована у вигляді внутрішнього кола уздовж краю неокортексу. Вона контактує з новою корою в області лобної та скроневої часток мозку.

Міжпівкульова асиметрія кори мозку і емоції

Роль кори в емоціональності людини було вперше доведена самим життям – це неймовірний випадок з американцем Фінеасом Гейджем (1848 р.). Розглядаємо цей випадок і його наслідки.

Інтенсивність емоцій. Інтенсивність емоційного напруження без відношення до його знаку пов’язують з активністю тім’яно-скроневих ділянок кори правої півкулі. Саме від неї залежить вихід емоційної напруги на вегетативні функції, проявляючись у зсувах шкірно-гальваничного рефлексу, частоти серцевих скорочень, кров’яного тиску, секреції АКТГ (адренокортикотропний гормон), гормонів стресу тощо.

Більш емоційною є права півкуля, що доведено в експериментах з розпізнаванням емоцій виразах облич та в голосі. Якщо фотографії людей пред’являлись досліджуваним у ліве поле зору (що відповідає роботі правої півкулі), а записи голосів пред’являлись ізольовано у ліве вухо, то досліджувані краще диференціювали емоції на обличчях і в голосі (сміх, плач), ніж якщо ці стимули пред’являлись у праве поле зору та в праве вухо, тобто у ліву півкулю.

Однобічне пошкодження правої скроневої ділянки мозку людини достатньо для порушення розпізнавання ним емоційної експресії партнерів зі спілкування.

Під час правильного впізнання виразів радості, суму або емоційно-нейтральних облич послідовно активується кора правої півкулі, потім – лівої. Під час помилкових впізнань активація лівої півкулі опереджає активацію правої.

Великий вклад у вивчення експресії облич, яка в першу чергу відбиває наші емоції, зробив американський психолог Пол Екман, який склав докладний атлас для шістьох базових емоцій – фото еталонів емоційних облич. Він виявив 24 варіанта емоційних реакцій окремих м’язів обличчя і 20 варіантів реакцій груп м’язів обличчя. Розглядаємо приклади.

Його колега Гарольд Закайм провів цікавий експеримент, для чого розрізав вздовж вертикальної вісі багато фотографій з архива Екмана, надрукував дзеркальні відображення і потім склеїв фотографії лише з «лівих» і «правих» половинок. Більшість опитаних знайшли «ліве» обличчя більш емоційним, ніж «праве».

Цікаво, що після експерименту Г. Закайма П.Екман дійшов до нових висновків, які базувалися на тому, що частина проаналізованих фотографій були «постановочні», а частина – відображали щирі емоції. Виявилось, що асиметрія обличчя проявляється сильніше у «зроблених» штучних емоціях, ніж під час вираження щирого щастя та радості. Виходить, начебто фальшива емоція розподіляється на обличчі нерівномірно. Приклади.

Знак емоцій. Щодо знаку емоцій, то у низці експериментівпоказано, що він залежить від співвідношення активності лівої фронтальної кори (ЛФК) і правої фронтальної кори (ПФК).  ЛФК>ПФК – позитивні емоції, ПФК>ЛФК – негативні емоції (згадаємо Фінеаса Гейджа). Наприклад, якщо суб’єкту надаються несвідомі (невербалізуємі) стимули, а ліва – до емоційно-позитивних стимулів. З точки зору потребово-мотиваційної теорії емоцій П.В. Сімонова, це пояснюється так. Емоції визначаються актуальною потребою і оцінкою імовірності її задоволення на основі філо- та онтогенетичного досвіду.

Формула емоції за Сімоновим: Е = f[ - П (І_Н – І_С)], де Е – емоція, її сила, якість та знак; П – силаі якість актуальної потреби, І_Н – інформація про засоби та час, які необхідні для задоволення потреби, І_С – інформація про час і засоби, якими суб’єкт володіє в даним момент.

Позитивна емоція виникає, коли інформація про наявні ресурси перевищує інформацію про необхідні ресурси, а негативна – коли інформація про необхідні ресурси перевищує інформацію про ті, які суб’єкт має в своєму розпорядженні.

За думкою багатьох вчених в процесі еволюції функцій ний розподіл півкуль відбувався так, що у праву півкулю відійшли більш давні функції і там тому може бути філогенетична інформація про те, що звичайно треба організму для вирішення проблеми, а у ліву півкулю поступає спочатку уся нова інформація (там центри мовлення), тобто відомості про те, що зараз організм має в своєму розпорядженні для вирішення поточної проблеми. Таким чином, негативні емоції пов’язані з домінуванням правої кори, тобто з тим, як багато потрібно для вирішення проблеми; а позитивні емоції зв’язані з домінуванням лівої кори, де містяться відомості про наявні ресурси, способи рішення проблем. 

- Емоція: І_Н>І_С:   ПФК>ЛФК;                     + Емоція: І_С>І_Н:   ЛФК>ПФК

Це має експериментальні докази з клінічної сфери, зі сфери етології та зоопсихології, еволюційної психології. Розглядаємо їх.

Роль елементів лімбічної системи для формування психологічних типів особистості: інтроверсії/екстраверсії/нейротизму/емоційної стабільності

Дослідження наслідків хірургічного, імунологічного або фармакологічного виключання елементів лімбічної системи призвело до уявлення про те, що індивідуальні співвідношення «інформаційної системи» (фронтальна кора та гіпокамп) і «мотиваційної системи» (мигдалини та гіпоталамус) лежать в основі параметру екстраверсії-інтроверсії. Якщо домінує фронтальна кора+гіпокамп (інформаційна система) – спостерігається екстраверсія, суб’єкт орієнтований на зовнішній світ і реагує та поточні події; домінують мигдалини+гіпоталамус (мотиваційна система) – спостерігається інтроверсія, стійкість внутрішніх мотивів та їх слабка залежність від зовнішніх впливів.

Співвідношення систем «фронтальна кора-гіпоталамус» та «гіпокамп-мигдалини» визначає інший параметр індивідуальних особливостей поведінки: емоційну стабільність або нейротизм. А саме, якщо домінують «фронтальна кора+гіпоталамус» - особистість емоційно стабільна, якщо домінують «гіпокамп+мигдалини» - особистість характеризується нейротизмом.

Роль елементів лімбічної системи у формуванні темпераментів (Теорія темпераменту і характеру П.В. Сімонова – теорія 4-х структур)

Перевага активності лобної кори і гіпоталамуса визначає спрямованість особистості на задоволення стійкої домінуючої потреби, що характерно для холеричного темпераменту – сильного збуджуваного типу. Інтереси холерика стійкі, він наполегливий у досягненні мети.

Функціональна перевага системи гіпокампа і мигдалин означає готовність реагувати на широке коло об’єктів, включаючи малозначущі. Якщо домінуючий мотив виділити складно, то поведінка суб’єкта буде нерішучою, часто спрямованою на нескінченний аналіз малозначущих подій. Ці властивості характерні для слабкої нервової системи меланхоліка.

Перевага активності системи гіпоталамуса та гіпокампа створює умови для сполучення домінуючої потреби з генералізованою реакцією на сигнали малоймовірних подій. Така картина активності характерна для сильного врівноваженого типа нервової діяльності сангвиника.

Домінування системи мигдалини і лобної кори визначає гарно збалансовані потреби без чіткого виділення однієї з них. Суб’єкт ігнорує багато подій і реагує лише на високо значущі стимули. Така поведінка характерна для сильного врівноваженого та інертного типу нервової діяльності флегматика.

Для діагностики темпераментів на тваринах були використані дві поведінкові моделі: 1) віддання переваги високоімовірним і малоцінним підкріпленням (що властиве холерикам і флегматикам) і малоімовірним, але високоцінним підкріпленням (що властиво сангвінікам і меланхолікам); 2)реакція на подразнюючи стимули – крик партнера (екстраверти більш чутливі, ніж інтроверти).

Далі розглядаємо експерименти на собаках, щурах з різними підкріпленнями, експерименти з пошкодженням, активацією або деактивацією цих структур мозку та реакції на підкріплення, експерименти з заспокійливими фармакологічними засобами та поведінкові реакції лабораторних тварин.

П.В. Сімонов узагальнив ці відомості у відомій блок-схемі (див. презентацію) і назвав це теорією чотирьох мозкових структур.

Функції емоцій

Відображувальна або оціночна функція емоцій (розкриття механізму)

Регулююча (перемикальна) функція емоцій(розкриття значення)

Підкріплювальна функція емоцій (смисл функції)

Компенсаторна адаптивна або підготовча функція емоцій(пояснення ролі)

Комунікативна функція емоцій (вивчення механізму).

 

Обговорення питань. Приклад – тест Л. Сонді.                    

Свідомість являє собою одне із самих складних і в той же час загадкових проявів діяльності мозку.

Немає єдиного розуміння цього явища. У першому (більше елементарному) змісті - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім миром і адекватною реакцією на події, що відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну й порушується при деяких хворобах.

У науковій літературі по філософії й психології під свідомістю розуміється вищий прояв психіки, пов'язане з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища й соціальних контактів з іншими людьми.

Більше важливі, однак, не розходження, а те, що поєднує ці два значення слова «свідомість». В обох випадках мова йде про світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе відчуттів, думок і почуттів, які утворять духовний мир людини, його внутрішнє життя.

На сьогодні в СНД найпоширенішими є три концепції психофізіологічного пояснення явища свідомості: концепції «світлої плями» («прожектора»), інформаційного синтезу й зв'язку свідомості з мовою.

«Світла пляма»

У пошуках відповіді на питання, які нервові процеси відбуваються в мозку, коли ми говоримо, що усвідомимо себе, І.П. Павлов припустив, що свідомість представлена діяльністю ділянки кори, що перебуває в стані оптимальної збудливості, більших півкуль, де легко утворяться умовні рефлекси й диференцировки. Інші ділянки, де відбувається переважно підтримка вже утворених рефлексів, пов'язані з тим, що називається несвідомою діяльністю. Свої думки Павлов виразив в образній формі: «Якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по його більших півкулях пересувається постійно змінюється у формі й величині вигадливо мінливих обрисів світла пляма». (1951)

Дивно, що це висловлення Павлова пророчо підтверджується й тепер за допомогою новітніх методів «зображення живого мозку» (КТ, ПЕТ, ЯМРІ) можна бачити щось подібне, про що говорив Павлов.

Ця концепція одержала свій розвиток в «теорії прожектора» Ф. Кріка (1984). Дія  «променя прожектора» пов'язане з особливою формою уваги й гамма-коливаннями. Потік сенсорної  інформації надходить у кору через ядра таламуса.

Повторний вхід порушення й інформаційний синтез

Описана концепція «світлої плями» виходить із того, що усвідомлення визначається деяким рівнем збудливості мозкових структур. Однак назріло припущення, що такого пояснення недостатньо й у дійсності виникнення психічного пов'язане з деяким принципом в організації процесів мозку, що припускає їхнє певне ускладнення.

Одна із сучасних гіпотез такого роду - це подання про повернення порушення в місця первинних проекцій і виникаючому на цій основі зіставленні й синтезі той, що малася раніше й нової інформації, що надійшла, (уперше висунута Іваніцким в 1976 м у СРСР). У закордонній психології вважається, що цю теорію розробив нобелівський лауреат Дж. Едельман (1981).

Мозкова основа відчуттів (див. Рис. Про інформаційний синтез)

Психологам з 1920-х рр. відомо, що відчуття виникає приблизно після 100 мс від моменту пред'явлення стимулу. Було поставлене завдання зрозуміти, що відбувається за цей час і якої стадії мозкових процесів відповідає виникнення суб'єктивного образа. За допомогою психофізіологічного експерименту був виявлений механізм, в основі якого лежав кільцевий рух нервових імпульсів з «центральною станцією» у проекційній корі. Спочатку порушення надходило від проекційної до асоціативної кори. Потім нервові імпульси приходили до лімбико-гипокампальному комплексу (тісно пов'язаному із процесами спогаду й дізнавання) і підкірковим центрам емоцій і мотивацій. До цієї стадії поступальний рух порушення від рецептивних зон до виконавчих центрів повністю укладалося в схему рефлексу. Однак процес на цьому не закінчувався: він включав ще повернення порушення в кору, включаючи і її проекційні відділи. Завдяки поверненню порушення нервові імпульси, що приходять із мотиваційних центрів, накладалися в нейронах проекційної кори на сліди сенсорного порушення. На цьому етапі в процес включалася й лобова кора, що проявлялося в синхронізації малюнка ВП в інтервалі від 100 до 200 мс послу стимулу. Це було пояснено тим, що відбувався синтез на коркових нейронах двох видів інформації: наявної інформації про фізичні характеристики стимулу й відомостей, що витягаються з пам'яті, про його значимість.

Саме цікаве, що процес синхронізації цих хвиль ВП (у проекційній і асоціативній корі) корелював згодом появи відчуття, обмірюваним раніше в психологічних експериментах. Це доводило, що синтез двох видів інформації - наявної й витягнутої з пам'яті - і становить механізм, що лежить в основі відчуття як феномена вже не фізіологічного, а психічного рівня.

Інакше кажучи, був зроблений крок до подолання бар'єра між двома рівнями організації мозкових процесів, один із яких не супроводжується, а іншої супроводжується суб'єктивними переживаннями. Відповідно до запропонованої концепції, послідовне надходження інформації від рецепторів приводить до повторного руху порушенню по зазначеному кільцю, забезпечуючи постійне зіставлення сигналів, що приходять із зовнішнього й внутрішнього середовища, що й становить психічний моніторинг змін, що відбуваються.

Цей процес здійснюється з періодом квантування 100-180 мс, що порівняно із часом, зазначеним у теорії прожектора як час оптимального порушення ділянки кори, і складової виходячи із психологічних експериментом мінімальну тривалість відчуттів.

Наведені дані стосувалися походження одного з найбільш простих психічних явищ - відчуттів. Наскільки ці закономірності універсальні й чи може бути принцип інформаційного синтезу бути розповсюджений і на більше складні психічні явища, наприклад, на процес мислення?

Механізми мислення (див. малюнок про фокуси взаємодії у презентації)

Щоб перевірити попередню гіпотезу на процесі вже мислення, а не відчуття, було поставлене завдання вивчити структуру коркових зв'язків при здійсненні різних розумових операцій. При цьому дослідники виходили з  фундаментальної закономірності, відкритої Лівановим, про те, що зв'язок між нервовими структурами виникає на основі зрівняння ритмів їхньої діяльності.

Експеримент: випробуваним давалися завдання на образне (визначення емоцій на особі), просторове (порівняння геометричних фігур) і абстрактно-вербальне мислення (рішення анаграм). Паралельно вироблялося методом ЕЕГ-картування мозку.

Було встановлено, що простий і досить симетричний малюнок зв'язків, характерний для стану спокою, при розумовій роботі змінювався. Зв'язки починали сходитися до певних областей кори, утворюючи як би вузли або центри зв'язків, названі фокусами взаємодії. При образному мисленні фокуси локалізувалися переважно в тім'яно-скроневих областях, а при абстрактно-вербальному мисленні - у лобових відділах кори. Просторові завдання, що включали елементи обох видів мислення, характеризувалися утворенням фокусів спочатку в задніх, потім у передніх відділах кори.

Слід зазначити, що знаходження рішення при всіх типах завдань, навіть якщо мовна відповідь не був потрібний, супроводжувалося включенням вербальної лівої скроневої зони. (До речі, якщо відповідні зони активізуються навпаки або не активізується ліва скронева частка, то знайдене рішення виявлялося неправильним).

Узагальнюючи ці дані можна сказати, що важливою ознакою організації коркових зв'язків при мисленні є їхня конвергенція до певних центрів - фокусам взаємодії. Кожна зі зв'язків приносить до центра з певної області кори або підкіркових утворень свою інформацію. У фокусі ця інформація може бути зіставлена або перекомбінована. Тобто основну функцію фокуса становить інформаційний синтез, тобто процес, подібний з тим, що спостерігається в проекційній корі при виникненні відчуттів.

Основне розходження в тім, що тут місце сенсорного сигналу займає інформація, що зберігається в оперативній пам'яті (наприклад, про умови завдання), а провідна роль у процесі інформаційного синтезу належить не проекційної, а асоціативній корі. У фокусі оперативна інформація зіставляється з даними з довгострокової пам'яті й з мотиваційних центрів.

Модель кільця тут також працює, тільки не одного кільця, а групи кілець  із крапкою перетинання у фокусі й із синхронізованими з ними іншими ділянками кори й підкіркових утворень.

Тобто сприйняття й мислення пояснюється в даній концепції єдиним принципом інформаційного синтезу як мозкової основи виникнення нової якості у вигляді суб'єктивних переживань.

Свідомість, спілкування, мова

Концепція комунікативної природи свідомості була вперше висунута П.В. Симоновим (1981). Пізніше подібні думки були висловлені й інші автори. По визначенню Симонова, свідомість являє собою знання, що в абстрактній формі може бути передано іншим людям (спільне знання). Однак, оскільки внутрішній мир людини схований від зовнішнього спостерігача, передача відомостей від однієї людинм до іншої здійснюється лише шляхом абстракції - у формі знаків. Тобто виникає мова як вища форма психічного, властива тільки людям.

Безпосередній зв'язок свідомості з мовою показаний у дослідженнях на людях, що перебувають у стані коми. У цьому випадку мовний контакт із хворим, що як відомо клініцистам, є важливою ознакою повернення свідомості, збігається з утворенням синхронізованих зв'язків між електричною активністю гностичних (тім'яно-скроневих) і моторно-мовних (нижнелобних відділів лівої півкулі). Е.А. Констандов уважає передачу сигналів на моторні мовні центри вирішальною умовою переходу від несвідомих до усвідомлюваних форм сприйняття зовнішніх сигналів.

Особлива роль лівої, мовної півкулі в механізмах свідомості була показана й експериментах на хворих з перерізанням мозолистого тіла.

Людина не втрачала  здатності вирішувати просторові завдання, передані на праву півкулю, але він не міг пояснити своїх дій, сказати, що й чому він зробив, що говорить про порушення можливості самозвіту як важливої властивості свідомості.

Про участь мовних зон кори в процесах усвідомлення свідчить і такий експеримент. Коли реєструвалися магнітні поля мозку при розгляданні суб'єктом картинок різного змісту, навіть якщо зображені об'єкти називати не випливало, реакція однаково переходила у вербальні зони лівої півкулі.

Однак, не тільки мовні центри, але й вся лобова кора грає найважливіші функції в роботі свідомості: лобові відділи пов'язані з абстрактним мисленням, крім того, медіальні відділи лобових часток мають відношення до здатності людини вишиковувати й зберігати в пам'яті події як що послідовно розгортаються в часі. На цій основі виникає здатність до прогнозу й планування, що також є однією із властивостей свідомості.

Серед закордонних теорій свідомості на сьогоднішній день найбільш відомі (крім теорії прожектора Лементу) Голографічна теорія свідомості К.Прібрама (1975), Модель окремих взаємодій і свідомого досвіду Шактера (DICE - Dissociable Interactions and Conscious Experience), теорія загального робочого простору Б. Баарса (1983), еволюційно-психологічна теорія Д.Деннета.

Функції свідомості

Питання про функціональний зміст суб'єктивних переживань, їхньої ролі в поводженні - одна з найважливіших проблем науки про мозок.

1.   Являючи собою результат синтезу інформації, психічні феномени містять інтегровану оцінку ситуації, сприяючи тим найефективнішому знаходженню поведінкової відповіді.

2.    Кодування внутрішніх переживань абстрактними символами робить доступним внутрішній мир всім людям, створюючи простір, відкритий для спілкування й передачі знань. Завдяки цьому кожне нове покоління живе не як попереднє, що становить різкий контраст із життям тварин, спосіб життя яких не міняється тисячоріччями.

3.    Психічні феномени є факторами волі, що робить можливим творчість. Людина може усвідомити ряд можливих рішень і вибрати те, що вважає в цьому випадку оптимальним. Він може допустити, що його думка може бути помилковим, суб'єктивним і врахувати це у своїй діяльності. Він розуміє свою упередженість і саме тому може розробити способи для її контролю.

 

Висновок:У принципі всі концепції свідомості не суперечать, а доповнюють один одного на шляху до подальшого розуміння фізіологічної організації свідомості, що поки ще повністю не розкрита. Як сказав Емерсон М. Пухнув у роботі «Біологічне походження людських цінностей»(1977): «Якби людський мозок був настільки простим, щоб ми могли б його зрозуміти, то й ми самі були б такими простими, що не змогли б зробити це».

            Обговорення питань. 

У психології давно існувала суперечка про те, чи треба в людини все психічне ототожнювати зі свідомим досвідом або необхідно припустити існування несвідомих психічних явищ. Свідомість, як писав Виготський (1982), характеризується перервами й нерідко відсутністю видимих зв'язків між окремими його елементами. Поняття несвідомого, заповнюючи пробіли між свідомими явищами, дозволяє вивчати всі психічні функції в людини аж до самих вищих її форм із позицій детермінізму. Таким чином, несвідоме - це гносеологічно необхідна категорія. Виходячи із цього положення (а воно підтверджується численними психологічними й психофізіологічними дослідженнями), варто вважати, що несвідоме - це така ж психічна реальність, як і свідоме психічне життя.

У сучасній психофізіології все більше визнання одержує термін «неусвідомлюване». Він позначає ряд неоднорідних явищ. До них варто віднести феномен, позначуваний як предсвідоме, - це змісту щиросердечного життя, які в цей момент неусвідомлювані, тому що перебувають поза сферою виборчої уваги, але можуть легко стати усвідомлюваними при перемиканні на них уваги.

Широке коло психічних явищ у людини в нормі й патології пов'язаний з неусвідомлюваним як підпороговим (стосовно свідомості) сприйняттям емоційно або мотиваційно значимих, але фізично слабких зовнішніх сигналів, які не досягають свідомості й не усвідомлюються суб'єктом, однак викликають вегетативні, біоелектричні й емоційні реакції й можуть впливати на процеси вищої нервової діяльності.

Ще одна з форм неусвідомлюваного - це когнітивна установка, тобто стан готовності суб'єкта до певної активності, що формується на неусвідомлюваному рівні при наявності  актуальної потреби в суб'єкта й об'єктивної ситуації її задоволення. Установка як би заздалегідь організує в конкретній ситуації спрямованість суб'єкта на певну активність, готовність до тої або іншої форми реагування й стратегію рішення завдання.

Крім того, в організації на неусвідомлюваному рівні довільних рухів істотну регулюючу й координуючу роль грає установка, або як її називають у психології керування рухами «схема тіла й система внутрішнього подання».

Індикатори усвідомлюваного й неусвідомлюваного сприйняття

Проблема експериментального вивчення неусвідомлюваного сприйняття зводиться до спроб виявити граничну різницю між двома індикаторами: один з них - показник усвідомлення стимулу; іншої - показник підпорогового (стосовно усвідомлення) ефекту цього стимулу. Різниця в граничній величині цих двох індикаторів становить область несвідомого, у межах якої зовнішній стимул може викликати вегетативні й біоелектричні реакції, а також впливати на поведінкові й психічні функції людини.

Перше експериментальне вивчення зони неусвідомлюваного було здійснено Г.В. Гершуні (1977) шляхом обчислення кількісних відношень між силою звукових або електрошкірних подразнень, які відчуваються суб'єктом і викликають різні орієнтовні реакції (розширення зіниці, КГР, реакція депресії альфа-ритму й дихальна реакція). Неусвідомлювана зона, у межах якої звукові стимули, що не відчуваються, викликають біоелектричні або вегетативні реакції була особливо чітко вираженої при патології головного мозку, що приводить до астенії й зниження збудливості сенсорної системи. Наприклад, у хворих з повітряною контузією Головного мозку КГР викликалася звуками на 30-40 Дб нижче порога чутності.

У подібних дослідженнях найбільші труднощі пов'язані з індикаторами усвідомлення, тому що вони залежать від критеріїв, які суб'єкт використає при ухваленні рішення про наявність стимулу. Тут багато залежить від інструкції експериментатора, умов досвіду, наявністю або відсутністю позитивного підкріплення «влучення в мету» і негативного підкріплення «фіктивної тривоги», відношенням випробуваного до експерименту, його характером - «ліберали» і «консерватори».

Для впевненої констатації в експериментальних умовах факту неусвідомлюваного сприйняття обов'язкове дотримання наступних трьох правил: 1) параметри стимулу повинні бути значно нижче порога впізнання; 2) протягом усього дослідження, у багаторазово повторюваних пробах стимул жодного разу не повинен усвідомлюватися; 3) необхідно виявити не тільки кількісні, але і якісні розходження між реєструємимі фізіологічними реакціями не усвідомлювані й неусвідомлювані стимули.

Семантичне диференціювання неусвідомлюваних стимулів

Уперше в експерименті феномен неусвідомлюваного сприйняття словесних стимулів був відтворений групою психологів New Look (1949).

У здорових людей поріг усвідомлення емоційно неприємних (табу) слів при їх тахістоскопічному пред'явленні був явно підвищений у порівнянні з нейтральними словами. При цьому табу-слова викликали КГР при таких коротких експозиціях, коли випробувані ще не могли правильно назвати ці слова. Якщо випробувані висловлювали здогаду про табу-слово, вони звичайно не були пов'язані з експонованим словом. Передбачалося два можливих механізми розвитку КГР до того, як слово усвідомлюється: КГР - результат дії зворотного зв'язка з коркових асоціативних центрів або ж прямої дії зорових імпульсів на таламус.

У такий спосіб був отриманий феном психологічного захисту у вигляді підвищення порога на емоційно-неприємну, небажану інформацію, що в психоаналізі носить назви витиснення або перцептивного захисту від інформації, що травмує (заперечення).

Фактор певного мінімуму тривалості активації кори може виконувати роль фільтруючого механізму, що не допускає до усвідомлення сенсорні імпульси, які викликають відносно короткочасні реакції. Лібет (1991) постулює наявність якогось «контролюючого фільтруючого механізму», що гнітить або полегшує сприйняття сенсорного подразнення шляхом скорочення або продовження періоду активації кори. Експериментальну модель передбачуваного фільтра автор гіпотези бачить у досвідах з феноменом зворотного маскування сприйняття шкірного подразнення, коли застосовуються два стимули з невеликим інтервалом. Якщо другий стимул сильніше першого, він впливає на коркове порушення від першого, тобто він як би перериває його, внаслідок чого не відбувається усвідомлення цього першого сенсорного подразнення. У природних умовах роль подразника, що робить зворотну дію на сенсорні процеси шляхом укорочення періоду активності нейронів кори можуть грати ендогенні мозкові процеси.

Дана гіпотеза розглядається як один з можливих фізіологічних механізмів фрейдовського поняття «цензура».

Всі ці факти стосувалися питань усвідомлення - неусвідомлення й реакції на неусвідомлювані слова емоційно значимого характеру.

Однак в осіб з т.зв. синдромом ігнорування (неглект), що з'являється при поразці правої півкулі, явище неусвідомлюваного семантичного аналізу спостерігалося зі стимулами, що не мають для суб'єкта особливого емоційного значення. Окремі слова нейтрального змісту, пред'явлені в ігнорованій ділянці поля зору, зберігаються в пам'яті у формі priming: їхнього вербального опису й усвідомлення не відбувається, але вони впливають на когнітивну діяльність, здійснювану на свідомому рівні (вибір предметів на дотик). Можливе здійснення семантичного аналізу на неусвідомлюваному рівні й у здорової людини, коли словесні стимули діють поза фокусом його уваги (реакція на ім'я або значиму інформацію).

Часові зв'язки (асоціації) на неусвідомлюваному рівні

Зі спостережень психіатрів відомо, що в певних випадках неусвідомлювані зовнішні сигнали, якщо вони один раз або кілька разів збігалися із сильним негативним емоційним порушенням, можуть через місяці або роки викликати так звані беззвітні емоційні переживання або навіть невротичні реакції, коли привід, що викликав їх тепер, залишається схованим від свідомості суб'єкта. На емоційно неврівноважену людину, що особливо перебуває в невротичному стані, може діяти безліч неусвідомлюваних їм подразників, коли він не в змозі усвідомити про причину зміни свого настрою або самопочуття.

Беззвітні емоції можуть виникати й у здорових людей в екстремальних умовах, при напруженій роботі, що особливо  вимагає швидких перемикань уваги, а також при розумовому стомленні.

Спроби виробити в лабораторії в здорових людей умовний рефлекс на неусвідомлювані стимули приводили до неоднозначних результатів Також досить суперечливими виявилися зробивші багато шуму повідомлення про те, що неусвідомлювані слова (між кадрами фільму) можуть міняти поводження людей.

Стійкість асоціацій, вироблених на неусвідомлюваному рівні надзвичайно висока - 500-600 проб, що розгальмовують. Ці дані пояснюють положення Фрейда про стійкість потягів, невротичних реакцій, емоційних переживань у випадках, коли їхній привід залишається неусвідомленим для суб'єкта.

Якщо слова нейтральні - умовний рефлекс зберігається тільки в короткочасній пам'яті й швидко вгасає.

У випадках же переживання тривалих  і сильних негативних емоційних реакцій відбуваються  пластичні зміни в структурах лімбічної системи.

Формуванням умовного рефлексу на неусвідомлювані стимули пояснюється механізм орієнтування сліпих людей. При затиканні вух або в навушниках зі звуком - орієнтування пропадає. Компенсаторна роль несвідомого при патології сенсорики.

Функціональна асиметрія мозку й несвідоме

Досвіди Сперрі (1978) на людях з розщепленим мозком відкрили шляхи дослідження ролі півкуль для неусвідомлюваної сфери психіки.

У випадку надходження інформації в праву півкулю не відбувається усвідомлення стимулу й правильної словесної оцінки ні в усному, ні в письмовому виді, ні у формі внутрішньої мови. Хоча права півкуля розуміє зорову й слухову мову, але в обмежених межах.

Відомий приклад з дівчиною й зображенням оголеного тіла. Деякі аспекти діяльності правої півкулі збігаються зі способом пізнання, названим Фрейдом первинним процесом: а) у правій півкулі представлено в основному невербальне образне мислення; б) права півкуля працює по нелінійному принципі утворення асоціацій - воно схоплює зовнішнє середовище як ціле, по сприйняттю якої-небудь окремої її частини; в) права півкуля менше ніж ліве, залучено в сприйняття часу й оцінку послідовності подій; г) права півкуля аналізує окремі слова, але воно не у стані організувати їх у пропозиції; це схоже на мовну діяльність під час сну або на застереження. На підставі цих факторів проводиться пряма паралель між правою півкулею й несвідомим.

Умовні рефлекси на неусвідомлювані  семантичні емоціогенні стимули вироблялися краще й швидше, якщо інформації давалася в ліве поле зір - тобто до правої півкулі.

Аналіз коркової активності обох півкуль при реакції на неусвідомлювані нейтральні й емоціогенні слова. Виявляється, що активність півкуль збільшується, але співвідношення цієї активності істотно не міняється, що говорить і про роль лівої півкулі для обробки неусвідомлюваної семантичної інформації.

Однак при вивченні саме негативних беззвітних емоцій, переважна роль правої півкулі безперечна.

Права й ліва півкулі - два канали для обробки різної інформації, що підвищує можливості головного мозку.

Зворотні часові зв'язки й несвідоме

Ми описали механізм беззвітних емоцій зниженням порога лімбічної системи - сенсибілізація й реакція на слабкі стимули.

Як же відбувається феномен перцептивного захисту по Костандову - при активації лімбічної системи можуть активуватися зворотні зв'язки, які висхідним шляхом гальмують неокортекс, що підвищує поріг усвідомлення емоційних стимулів. Т.ч. висхідні неспецифічні гальмові впливи на неокортекс із боку лімбічної системи лежать в основі психологічного захисту. Костандов виявив при введенні підпорогового емоціогенного слова, що гнітиться активність рухової мовної зони лівої півкулі - зони Брока, що грає ключову роль у вербалізації стимулів, а значить у їхньому усвідомленні.

Ця гіпотеза відрізняється від гіпотези Лібетта, що говорив про переривання дії стимулу іншим ендогенним стимулом. (недоведена теорія)

 

СТРУКТУРА НЕСВІДОМОГО ПО П.В. СИМОНОВУ

Структура несвідомого
Досвідоме	Підсвідоме	Надсвідоме
· Уроджені фактори поводження	· Автоматизовані навички · Неусвідомлювані мотиви й установки ·  Норми поводження ·   Витиснуті мотиваційні конфлікти ·      Інтуїція	·   Творча інтуїція

Пояснюємо таблицю.

Висновок:  уже отримані результати не залишають сумнівів у тім, що несвідомі психічні явища, що дотепер нерідко є об'єктом містичних спекуляцій і отримуючи ірраціональне або міфологічне тлумачення, можуть бути вивчені за допомогою звичайних наукових психофізіологічних методів і пояснені з детерміністичних, природничонаукових позицій.

Обговорення питань.

У психології увага визначається як процес і стан настроювання суб'єкта на сприйняття пріоритетної інформації й виконання поставлених завдань. Спрямованість і зосередженість психічної діяльності при увазі забезпечує більше ефективне сприйняття інформації. У загальному плані виділяють два види уваги: мимовільне й довільне (виборче, селективне). Обидва види уваги мають різні функції, по-різному формуються в онтогенезі,  а в їхній основі лежать різні фізіологічні механізми.

Орієнтовна реакція

Прийнято вважати, що фізіологічну основу, на якій розвивається й функціонує мимовільна увага, становить орієнтовна реакція.

ОР уперше була описана І.П.Павловим як рефлекс «що таке?» у тварин, що включалася на новий раптовий подразник: поворот голови й око убік подразника, супроводжується гальмуванням поточної умовно-рефлекторної діяльності. ОР вгасає при повторенні стимулу, але відновляється при його зміні.

Використання поліграфічного запису показало, що на вегетативному й психофізіологічному рівні ОР включає наступні компоненти: руховий (м'язовий) - підвищення тонусу, серцевий - частішання, дихальний - частішання, шкірно-гальванічний - зростає елект. активність шкіри, зіничний - розширення, сенсорний - зниження порогів і електроенцефалографічний - десинхронізація альфа-ритму.

Завдяки всім цим змінам виникає особливий стан мобілізаційної готовності організму.

Нервова модель стимулу

Механізм виникнення й угашення ОР одержав тлумачення в концепції нервової моделі стимулу, запропонованої Е.Н.Соколовим (1958). Відповідно до неї в результаті впливу стимулу в нс формується «модель», тобто деяка конфігурація сліду, у якій фіксуються всі параметри стимулу.  ОР виникає при повторенні стимулу в тих випадках, коли виявляється неузгодженість між діючим стимулом і слідом, тобто нервовою моделлю. Якщо вони збігаються - старий слід і параметри нового стимулу - ОР не виникає. Ніж сильніше вони не збігаються - тим сильніше повинна бути ОР.

Теоретично ОР завжди повинна з'являтися при розбіжності між послідовно пропонованими стимулами, однак це далеко не завжди відбувається.

Значимість стимулу

ОР пов'язаний з адаптацією організму до мінливих умов середовища, тому для нього, по-перше, справедливий «закон сили», тобто чим сильніше стимул (по силі й новизні) - тим швидше й сильніше повинна виникати ОР. Однак, як виявилося, не меншу, а іноді й більшу ОР викликають слабкі, незначні зміни ситуації, якщо вони прямо адресовані до основних потреб людини.

У такий спосіб ОР виникає не на будь-який новий стимул, а тільки на такий, котрий попередньо оцінюється як біологічно значимий, інакше ми б переживали ОР щомиті, адже нові й досить сильні подразники постійно діють на нас (візьміть, приміром, рекламу).

Оцінюючи ОР треба враховувати не формальну кількість інформації, що втримується в стимулі, а кількість семантичної, значимої інформації.

Нейрофізіологічні механізми уваги

Нейрони новизни

Найцікавіші факти, що ілюструють функції нейронів у механізмах уваги, пов'язані із забезпеченням ОР. Ще в 60-і року Г.Джаспер під час нейрохірургічних операцій виділив у таламусі людини особливі нейрони - «детектори» новизни або уваги, які реагували на перші пред'явлення стимулів.

Пізніше в нейронних мережах були виділені нервові клітини, що одержали назву нейронів новизни й тотожності (Соколов, 1995). Фонова імпульсація нейронів новизни зростає при дії нових стимулів. За допомогою множинних зв'язків вони з'єднані з детекторами окремих зон кори, які утворять на нейронах новизни пластичні збудливі синапси. І кора при виявленні нового стимулу збуджує нейрони новизни.

З нейронами тотожності кора зв'язана гальмівними синапсами й при звіренні параметрів стимулу, якщо він знайомий - кора діє на нейрони тотожності через гальмівні синапси, тобто їхня фонова активність придушується, а при дії звичних подразників, навпаки, активізується.

Таким чином, новий подразник стимулює систему, що активує, мозку й придушує синхронізуючу (гальмівну). Звичний стимул діє протилежним образом - підсилюючи роботу гальмівної системи, не впливає на що активує. Це відносно мимовільної уваги.

Особливості роботи нейронів при виконанні психологічних проб, що вимагають мобілізації довільної уваги описані Н.П. Бехтеревою і її співробітниками.

При цьому в передніх відділах таламуса й ряді інших структур найближчої підкірки були зафіксовані стрімкі виникаючі спалахи імпульсної активності, по частоті в 2-3 рази перевищуючий рівень тла. Вони зберігали на всьому протязі часу роботи людини над тестом і припинялися після завершення.

Функціональний та структурно-функціональний рівень організації уваги

Одним з найбільш видатних досягнень нейрофізіології ХХ століття з'явилося відкриття неспецифічної системи мозку, що почалося з появи в 1949 р. Книги Г.Моруцці й Г.Мегуна «Ретикулярна формація мозкового стовбура й реакція активації в ЭЭГ».

РФ поряд з лімбічної системою утворять блок систем, що модулюють, мозку, основною функцією яких є регуляція функціональних станів організму.

Спочатку до неспецифічної системи мозку відносили лише сеті видні утворення стовбура мозку і їхнім головним завданням уважали дифузійну генералізовану активацію кори великих півкуль. По сучасних поданнях, що сходить неспецифічна система, що активує, простирається від довгастого мозку до таламуса.

Таламус має ядерну структуру. Він складається зі специфічних і неспецифічних ядер. Специфічні ядра обробляють всю  вступник в організм сенсорну інформацію, тому його ще називають колектором сенсорної інформації.

Специфічні ядра таламуса зв'язані головним чином з первинними проекційними зонами аналізаторів у корі. Неспецифічні ядра направляють свої висхідні шляхи в асоціативні зони кори.

В 1955 р. Г.Джаспером було сформульоване подання про роль неспецифічного таламуса. Який у певних межах може управляти стан кори, роблячи на неї як збудливі так і гальмівні впливи.

В експериментах на тварин з паралельною реєстрацією ЕЕГ показано, що при подразненні неспецифічного таламуса має місце активація кори, що відрізняє від активації при подразненні РФ стовбура мозку.

Ця відмінність означає перехід від генералізованої активації кори до локальної:

1)      перша відповідає за глобальні зрушення загального рівня пильнування;

2)      друга - за виборче зосередження уваги.

Крім того у взаєминах РФ і неспецифічного таламуса з корою фактично має місце контур саморегуляції: РФ споконвічно активізує фронтальну кору, а та у свою чергу гальмує (знижує) активність РФ і неспецифічного таламуса. Оскільки ці явища змінюються поступово. Те за допомогою двосторонніх зв'язків фронтальні зони кори можуть забезпечувати саме той рівень активації, що потрібно в кожному конкретному випадку. Тобто фронтальна кора - найважливіший регулятор стану пильнування в цілому й уваги як виборчого процесу, тобто кора теж модулятор всієї психічної діяльності.

Далі розглядаємо такі питання:

Роль гамма-коливань в організації уваги.Під час активації в ЕЕГ наступає десинхронізація – заміна альфа-ритму на бета-активність 14-30 Гц. В останні роки спостерігається низка досліджень, які показують, що протягом ЕЕГ-активації присутні гамма-коливання (30-170 Гц і вище). Саме їх пов’язують з довільною, на відміну від мимовільної уваги (яка корелює з бета-ритмом). Наприклад, підсилення ритму 40 Гц виявлено у кішки, коли вони слідкує за мишкою. У ссавців, в тому числі і у людини, коливання 40 Гц спостерігаються у зв’язку з підвищеною спрямованою увагою не лише у корі, але й в таламусі.

Припускають, що гамма-коливання виникають у пейсмейкерних нейронах таламуса.

Увага й ПЕТ.Використання позітронно-емісіонної томографії і вирішення різних психологічних завдань на увагу стали вже класичним методом, зокрема роботи М.Познера та С.Петерсона (1990р.), в яких досліджувані мали читати слова, набори букв, які нагадували слова і послідовності приголосних, показали, що активуються певні ділянки мозку. А саме при цьому активуються тім’яна і фронтальна області кори і в правої і в лівої півкулях. Але права фронтальна ділянка пов’язана з мимовільною, а ліва – з довільною увагою.

Під час пред’явлення будь-яких слів та послідовностей букв активується зорова потилична ділянка лівої півкулі, а під час пред’явлення правильних слів активується ще і фронтальна ліва кора.

Позер зі співробітниками виділили задню зорово-просторову і передню семантичну системи уваги. Під час простого зорового пред’явлення слів не активується задньо-тім’яна ділянка, але за необхідності контролю за стимулами, їх мисленнєвого уявлення – вона включається. Передня зона мозку активується за «уваги до дії» і бере участь у семантичних операціях, які спрямовані на вибір потрібної реакціїї.

Увага й ВП. Часові характеристики уваги. Для вивчення уваги з реєструванням викликаних потенціалів використовувалося дихотичне прослуховування. Експерименти С. Хільярда у 70-ті роки отримали широкий резонанс, тому що він зміг розділити канали, через які надходить інформація і контролювати стимули, на які людина має спрямовувати або не спрямовувати увагу, деякі навпаки мають відволікати досліджуваних. Окремо на праве та ліве вухо крізь навушники людині подавалися звуки різної висоти. Треба було слідкувати за появою певного звуку саме в певному вусі і не звертати увагу на появу цього звуку в іншому вусі.

За допомогою методів викликаних потенціалів і пов’язаних з подіями потенціалів вило виявлено, що притягнення уваги до стимулу супроводжується збільшенням амплітуди компонентів ВП та/або зменшенням їх латентності. Навпаки, відволікання уваги від стимулу супроводжується зниженням амплітуди та збільшенням латентності ВП.

Були виявлені найбільш типові хвилі ВП – N1 – негативна хвиля з латентністю 150 мс -  притягнення уваги до одного з каналів. Цей ВП отримав назву «установка на стимул», «спрямованість уваги», «хвиля очікування» (шахіст думає над ходом, піднімає фігуру…).

Р300 – позитивна хвиля латентністю 300 мс – це вже «установка на відповідь», яка пов’язана вже з вибором відповіді (шахіст робить хід і ставить фігуру).

Всередині цих хвиль ВП також були виявлені складові, завдяки яким робляться спроби з’ясувати кроки обробки інформації, психологічні стадії формування самозвіту про здійснювану психічну діяльність.

Різні системи уваги в мозку людини.Роль око-рухливих реакцій. Обговорюємо модально-специфічні види уваги – сенсорні (зорова, слухова, нюхова, смакова, тактильна, вестибулярна, пропріоцептивна), моторні, емоційні, інтелектуальні види уваги. Дві особливі системи, які різні за еволюційним часом виникнення – амб’єнтна і фокальна увага. Особливості функціонування. Прикладні аспекти – зниження частоти ДТП завдяки врахуванню закономірностей уваги. Мимовільна – довільна увага. Особливості.

Соціальні основи уваги.Мова йде про розвиток уваги в координації з увагою інших людей – по перше матері, яка доглядає дитину, потім інших людей. Без даної соціальної координації уваги людина припускається багатьох помилок у будь-якій діяльності, увага не формується повноцінно (приклад – діти з дефіцитом уваги та гіперактивністью часто мають в анамнезі втрату або зміну доглядаючих осіб, зневагу з боку доглядаючих осіб). Електронні інтерфейси розробляють з урахуванням цих закономірностей, тобто моделюють соціальні основи уваги.

Ресурси пропускної здібності нашого мозку.Зокрема завдяки яким дослідженням можливо обчислити здібності мозку до обробки інформації. Наприклад, відомо, що в мозку людини міститься приблизно 100 млрд нейронів і кожний нейрон зв’язаний з іншими нейронами приблизно 1000 зв’язків. Це біля 100 трлн паралельних зв’язків, які підвищують можливості мозку. однак мозок реагує з затримкою – адже у кожного нейрона є латентний період після генерації імпульсу – і він виконує біля 200 обчислень у секунду. Якщо ці цифри перемножити – 100 трлн зв’язків, яки виконують 200 обчислень у секунду, ми отримуємо 20 млн млрд. обчислень в секунду.

Обговорення питань.